Аварія Гівновоза

Цей невеличкий твір я написав 6 років тому, і зовсім забув про нього. Я знайшов його риючись в старих папках iCloud, він був у файлі, який називався «Аварія Гівновоза. Синопсис», хоча назва дещо не в тему, я все ж вирішив залишити як э. Отже, саме оповідання.


Історія про звичайного хлопця, низькооплачуваного СЕО-копірайтера, який все життя мріяв написати книгу, але обмежувався тільки гівнофанфіками. І ось він виявляє у себе супер-здатність — перетворюватися в будь-яку річ, що він захоче. Хоч в повітря, хоч в шматок лайна, хоч в іншу людину. Останнє, щоправда, потребує більше сил і відбувається не надовго, оскільки чим складніша і неоднорідна структура, тим важче перебувати її формі довго.

Такі перетворення і утримання форм відбуваються зусиллям волі. Є обставини, які допомагають трансформації, є ті, що заважають. Допомагає, наприклад, сильне еротичне почуття. Заважає — сильне хвилювання, страх.

Хоча герой нікому не говорить про цю надздібності, але дуже скоро його виявляють Дивні люди. Вони пояснюють природу його здатності і розповідають про те, що є спеціальна Академія, де йому допоможуть цю здатність розвинути. Зокрема, оскільки весь наш світ складається з форми, з простору і часу, досягнувши певної досконалості в своєму умінні, Герой зможе лише одним зусиллям волі подорожувати в інші світи, подорожувати крізь час і простір.

Історія починається з того, що Герою захотілося побувати в кімнатці у бабульки, в якій він жив 6 років, поки був студентом. Бабулька була до сказу неприєма, смердюча, сварлива, але по-своєму добра. Він врятував якось її від смерті, викликавши швидку, коли у неї сталося загострення діебету.

І ось, герой перетворюється в книгу. Тут треба сказати, що те у що він перетворюється — це тільки те, що бачать оточуючі. Насправді ж він зберігає властивості свого тіла, руки, очі, вуха, просто все це невидно для стороннього, він сам ніби переміщується в інший вимір, а люди бачать натомість якусь річ, що він забажає. Втім, за певної практики, можливе і глибоке перетворення, хоча це і дуже небезпечно, тому що можна потім не перетворитися назад. Технологія така — ти втримуєш форму волею, у новій речі воля згасає, і коли воля вичерпалася, ти повертаєшся в вихідну форму, але є речі, які не пожирають волю, не відчувають стресу, і в цій формі можна застрягти навічно. Наприклад — чорна діра.

І в формі книги, новенької, добре виданої, що пахне, немов щойно з друкарні, Герой потрапляє в бажану кімнату. Там зараз живе підліток років 14. Кімната майже не змінилася, хіба тільки замість фарбованої штукатурки поклеїли шпалери, такі ж потворні, як колишня штукатурка.

Господиня квартири, схоже, давно померла і житло перейшло її дітям.

Підліток взяв книгу і став читати. Герой якимось незрозумілим для себе чином відчув дотику рук підлітка і його це сильно схвилювало. Герой дивився на хлопця, на його обличчя, очі що бігають по рядках книги, і пройнявся якоюсь особливою, забороненою магією. Героя це все страшно хвилювало.

Герой був здивований декількома обставинами. По-перше, тому що підлітка не здивувало наявність незнайомій книги на столі. По-друге, що він став так захопливо читати її, хоча книга не була художня, а філософська — Ніцше.

Герой вдихав запахи навколо. Бачив крізь стіни, хоча і не дуже далеко.

Підлітка в якийсь момент покликали, але він швидко повернувся. Він став роздягатися і готуватися до сну. Він ліг в ліжко і вже хотів взяти зі столу книгу, щоб почитати трохи перед сном. Але ось, герой нарешті зважився. Прямо на очах у підлітка він перетворився з книги в точну копію підлітка.

Герой спочатку боявся, що підліток закричить, і був готовий тут же переміститься в інше місце, але підліток сприйняв все дуже спокійно.

  • Привіт, — сказав герой, — я твій новий друг.
  • Ти педофіл? — спокійно запитав підліток.

Від цих слів у Героя охолола кров і він мало не втратив форму. Ні фіга собі, які слова знає цей підліток.

  • Що за дурні думки! — відповів герой. — Я не можу бути педофілом, я твого віку, і у мене і в думках не було до тебе домагався.
  • Від тебе приємно пахне, — сказав підліток.
  • Абсолютно так само, як і від тебе.
  • Ти, напевно, плід моєї уяви, — сказав підліток.
  • Ні що ти. Я абсолютно реальний.
  • А шкода, бо я завжди мріяв мати друга, який би був плодом моєї уяви.

Почувши слово «друг» Герой відчув збудження, і навіть — сильний прилив сил.

  • Ти так захопливо читав книгу, ти хоч зрозумів про що вона?
  • Вона про Ніцше. Я читав «Заратрусту».
  • «Заратустру».
  • Ну да, — сказав він, сором’язливо опустивши очі.
  • І ти не був здивований, що ця книга з’явилася у тебе на столі?
  • Я думав, може, її сестра туди поклала, або мама. Вони знають, що я люблю таке.
  • А де книга? — запитав він. Тільки тепер підліток звернув увагу на те, що книги немає.
  • Я і є книга, — відповів герой.
  • Ой, не пизди.
  • Серйозно. Я можу перетворюватися в будь-який предмет, — сказав герой і тут же його захопила одна хуліганська думка, кажучи ці слова він уже точно знав, у що перетворитися для демонстрації своїх умінь перед юнаком.
  • Тоді перетворися назад в книгу, — сказав підліток.
  • У мене є ідея по-цікавіше.

Промовивши ці слова, стримуючи себе, щоб не розреготатися, герой перетворився в рожевий гумовий дилдо, досить великий, дуже реалістичний, з жилками і великими яєчками.

Герой думав, що підліток з жахом відвернеться від цього виробу, або ж почне бурчати — «фу», «беее». Насправді ж підліток взяв дилдо в руки і з цікавістю став його розглядати. Повертівши гумовий хуй на всі боки він обнюхав головку і трохи подумавши лизнув її, щільно торкаючись язиком.

При цьому герой відчув легке еротичне збудження, він відчував ці почуття не як дилдо, а як звичайна людина. Його немов поцілували в чоло. Щоб не випробовувати долю, розуміючи, що жарт надто затяглася, він вже було намірився повернути собі форму підлітка, як раптом двері в кімнату раптово розкрилися і в неї увійшла дівчина років двадцяти.

Реакція підлітка була блискавичною, він жбурнув дилдо на ліжко і накрив ковдрою.

  • З ким ти тут розмовляєш? — випалила вона, ледь увійшовши в кімнату.
  • Ні з ким, я книгу вголос читав, — бовкнув підліток, не знайшовши сказати нічого кращого.
  • Яку книгу, що у тебе там під ковдрою? — грізно запитала вона і вже потягнулася, щоб стягнути ковдру і подивитися, що ж там ховає її братик.

Братик став несамовито опиратися, ще більше дратуючи сестру. Він як міг виривав край ковдри, за який вона вже встигла вхопитися, у сестри з рук, брикався, відштовхував її ногами.

Звичайно ж, герою це все нічим не загрожувало. З його боку це була просто ірраціональна паніка. Хоча страх що найшов на нього дуже сильно заважав йому зберігати форму. Він запросто міг би стрибнути у вікно, квартира на першому поверсі. Але ось підлітку б це принесло безліч неприємностей. А герою не хотілося його так сильно підставляти.

Герой міг просто зникнути, переміститися в просторі. Але по-перше, щоб зробити таке йому довелося б, нехай і ненадовго, повернутися в свою природну форму, і тоді скандалу не уникнути. По-друге, він не знав, чи скоро зможе повернутися сюди, а йому ще хотілося трохи побути з цим дивовижним підлітком, який з таким захопленням читає непросту філософську працю Ніцше. Та й у зовнішності його було щось привабливе, манке, невротичне.

До останнього героя не залишали надії, що підліток відвоює у сестри суверинитет, своє право розпоряджатися своїм ліжком, або хоча б — ковдрою.

Вся ця перепалка нагнала ще більше страху на героя. Герою здавалося, що він почув вдалині голос матері підлітка, щось на зразок, «що у вас там відбувається»? Йому не хотілося мати справи з дорослими, він немов забув, що сам дорослий, і в цей момент мислив себе ровесником підлітка, в глибокій формі якого він і перебував.

Що робити далі? Часу на роздуми не залишалось. Сестра підлітка зважилася на відчайдушний ривок, ризикуючи порвати ковдру, вона зірвала його з ліжка майже разом з підлітком, міцно вчепившись за його край. І що ж вона побачила? Величезний рожевий дилдо? Ні. Вона побачила там всю ту ж книгу Ніцше, з якої почалося знайомство героя і підлітка.

Величезним зусиллям волі, практично в самий останній момент, герою вдалося перетворитися з дилдо на книгу. Завдання це було дуже навіть нелегке, оскільки легко давалися лише перетворення з людської форми в форму предмета. Але щоб перетворитися з одного предмета в інший, для цього потрібні особливі зусилля, і за звичайних обставин герою це навряд чи б вдалося навіть після багатьох років тренувань. Особливих сил йому надав стрес, і симпатія до підлітка, дуже вже не хотілося його підставляти.

  • Чого ти ще не спиш? Мама сказала — спати! — сказала сестра і потягнулася за книгою. — Я забираю це! Вимикай світло.

Ну ось, подумав герой, тільки цього мені і не вистачало.

  • Ні! — відмахнувся підліток, — Не треба, не забирай, будь ласка!!!
  • Що ти істеричиш? Завтра забереш свою книгу, — відповіла сестра.

Розглянувши обкладинку і зміст, переконавшись, що це не якісь там «50 відтінків сірого», вона була здивована тим завзяттям, з яким її брат намагався відвоювати книгу.

  • Ну будь ласка! Дай мені до кінця глави півсторінки дочитати! — сказав, мало не ревучи, підліток, вихопивши книгу він сховав її у себе за спиною.
  • Завтра дочитаєш, — сказала сестра і потягнулася за книгою. Підліток став як міг ухилятися, доклав всю свою спритність і сестрі відвоювати книгу виявилося не так уже й лего.
  • Думка піде, доведеться завтра всю главу заново перечитувати! — аргументував підліток.
  • Гаразд, — сказала сестра підлітка, здаючись. Але для утримання статусу в сім’ї все ж додала — Якщо через п’ятнадцять хвилин побачу, що в кімнаті горить світло, заберу книгу і більше не віддам.
Юрий Карапетян
Жизнь подрбрасывает нам много разных испытаний, не стоит быть слишком самокритичным и угнетать себя, даже если на некоторые из испытаний ты не смог правильно ответить и допустил ошибку. По образованию я историк философии, почти 20 лет проработал в пиаре и журналистике, около 10 лет занимался различными веб-проектами, изучал веб-технологии, работал над проектами в сфере интернет-маркетинга.

1 комментарий

Оставить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *